. Формування в учнів навичок складання тестових завдань у форматі ЗНО (робота з різними видами джерел інформації). - Педагогічна лабораторія - Каталог файлів - Борівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1
Окружний опорний заклад "Борівська ЗОШ І-ІІІ ст. №1
Борівської районної ради Харківської області 
ім Героя Радянського Союзу В.С.Колісника"
Вівторок, 11.12.2018, 22:07
ГоловнаРеєстраціяВхід Вітаю Вас Гість | RSS

Меню сайту

Категорії розділу
Мої файли [3]
ЗНО [0]
Педагогічна лабораторія [14]

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Файли » Педагогічна лабораторія

Формування в учнів навичок складання тестових завдань у форматі ЗНО (робота з різними видами джерел інформації).
25.04.2018, 21:04

З метою якісного виконання та розуміння учнями системи процедури виконання тестових завдань ефективними є форми роботи із складання різнорівневих тестових завдань на уроках історії. Використовуючи на уроках (або у формі домашньої роботи) завдання для учнів зі складання тестових різнорівневих завдань на уроках історії необхідно їх ознайомити з особливостями підготовки та складання тестів.

Загальні підходи до розроблення тестових завдань

Основними елементами тестового завдання є:

 інструкція;

 завдання;

 варіанти відповідей;

 критерії оцінювання.

Основні методичні вимоги до складання тестових завдань:

 адекватність інструкції формі і змісту завдання;

 логічна форма висловлювання у завданні;

 наявність у відповідях на завдання разом з правильними відповідями неправильних відповідей (дистракторів);

 наявність в завданні місця для відповідей;

 єдині правила оцінювання відповідей.

Не рекомендується включати в тестові завдання:

 дискусійні запитання і відповіді;

 завдання, що мають громіздкі формулювання;

 завдання, що вимагають складних розрахунків за допомогою калькулятора.

Інструкція – визначає, що слід робити випробуваному. Інструкція повинна бути сформульована коротко, чітко і зрозуміло, наприклад, у таких формах:

 «Відзначити правильну відповідь»;

 «Вказати номери правильних відповідей»;

 «Доповнити»;

 «Встановити відповідність»;

 «Встановити правильну послідовність» і т.д.

Форма інструкції повинна відповідати формі завдання.

Правила написання умови

Умова – це стимул для відповіді, яка описує певну проблему і ставить завдання перед екзаменованим. Умова повинна допомогти екзаменованому чітко уявити поставлену перед ним проблему. Умова може містити лише завдання або складатися із вступних відомостей та запитання. Умова може подаватися у формі запитання, у наказовій формі або у формі незавершеного твердження. Рекомендується використовувати форму запитання або наказову форму, які є легшими для екзаменованих і ставлять перед ними чіткіше завдання.

Формулювання запитання доцільно починати з дієслова. Якщо все ж таки використовується формат незавершеного твердження, пропуск в останньому не повинен бути на початку або в середині, його треба розмістити в кінці фрази. Крім того, навіть у незавершеному твердженні умова має бути "завершеною" з точки зору змісту, щоб на неї можна було відповісти, незважаючи на перелік варіантів відповідей.

Формулюйте умову позитивно. Уникайте негативних формулювань, які вимагають протилежної, порівняно з більшістю тестових завдань дії (вибір неправильного, гіршого), та є складними для розуміння екзаменованими.

Правила написання варіантів відповідей

Написання варіантів відповідей є найскладнішим завданням під час підготовки тестового завдання. Серед відповідей мінімум одна є правильною, решта – дистрактори – неправильними.

Доцільно створювати щонайменше 4 – 5 варіантів відповідей. Усі дистрактори мають бути правдоподібними і однорідними. Дистрактори, які не є вірогідними і однорідними, не працюють, відволікають екзаменованих не треба включати до складу завдання. Не варто штучно збільшувати кількість дистракторів за рахунок невірогідних.

Під час добору дистракторів доцільно використовувати поширені помилки, хибні уявлення, об'єкти, що відповідають лише частині характеристик, наведених в умові, тощо. Водночас у дистракторах не повинно бути фальшивих та хибних відомостей. Використовуйте правильні твердження, але такі, що не належать до поданого контексту. Наприклад, при завданні на встановлення наслідків конкретної ситуації може бути чотири типи відповідей за ступенем правильності наслідку та його зв'язку з наведеною конкретною ситуацією:

1) реальний наслідок, пов'язаний з конкретного ситуацією (правильна відповідь);

2) реальний наслідок, не пов'язаний з ситуацією;

3) нереальний або неправильно описаний наслідок, пов'язаний з конкретною ситуацією;

4) нереальний або неправильно описаний наслідок, не пов'язаний з конкретною ситуацією.

Використовуйте дистрактори з тим самим ступенем «технічності», «науковості», що й правильна відповідь. Для екзаменованих із недостатніми знаннями такі дистрактори виглядають однаково привабливими.

Уникайте фразування правильної відповіді цитатою з підручника або стереотипним виразом. Оскільки дистрактори автор має вигадати самотужки, фразування відрізняється, й екзаменовані можуть впізнати правильну відповідь зовнішньо.

Від правильно дібраних варіантів відповідей залежить складність тестового завдання.

Варіанти відповідей треба розміщувати системно (в логічному, в алфавітному порядку, у порядку збільшення або зменшення чисел тощо).

Відповіді мають бути незалежними одна від одної та не перетинатися між собою. Відповіді, що перетинаються, зрідка бувають правильними, і це слугує підказкою для екзаменованих.

Відповіді мають бути однорідними за змістом і належати до однієї навчальної мети.

Відповіді мають бути короткими та простими за структурою. Слова, що повторюються, слід додавати до умови. До відповідей бажано не додавати дієслів, що ускладнюють сприйняття та розуміння. Оптимально, щоб відповіді містили іменники, прикметники, числівники як окреме слово, словосполучення, просте речення. Складні речення у відповідях використовувати не рекомендується.

Відповіді мають бути подібними за зовнішніми ознаками, структурою, стилістикою тощо, зокрема, подібною має бути довжина відповідей. Типовою помилкою є створення найдовшої, детальної, конкретної, найповнішої правильної відповіді, до якої додаються коротші дистрактори. Інколи довжина правильної відповіді становить абзац, тоді як дистрактори містять одне-два слова.

Відповіді мають відповідати умові граматично, стилістично та логічно. Невідповідність найчастіше спостерігається при застосуванні незавершеної форми твердження в умові.

Не бажано використовувати фрази на кшталт «все з вищевказаного», «нічого з вищевказаного», «немає правильної відповіді», «усі відповіді правильні», «інколи», «ймовірно» тощо.

Правила конструювання тестових завдань

1. Кожне тестове завдання має оцінювати досягнення важливої та істотної освітньої мети. Слід уникати перевірки тривіальних або надмірно вузькоспеціальних знань.

2. Кожне тестове завдання має перевіряти відповідний рівень засвоєння знань, в тому числі вищі когнітивні рівні.

3. Умова має містити чітко сформульоване завдання. Завдання має фокусуватися на одній проблемі.

4. Варіанти відповідей мають бути гомогенними (однорідними).

5. Усі дистрактори мають бути вірогідними (правдоподібними).

6. Відомості, що містяться в одному тестовому завданні, не повинні давати відповідь на інше тестове завдання.

7. Не рекомендується використовувати як правильну відповідь чи дистрактор фрази "все з вищевказаного", "нічого з вищевказаного".

8. Не рекомендується використовувати як правильну відповідь чи дистрактор фрази "жоден варіант відповіді неправильний", "немає правильної відповіді", "усі відповіді правильні", "інколи", "ймовірно" тощо.

9. Умова має бути сформульована позитивно.

Завдання повинно бути сформульовано не у формі запитання, а у вигляді твердження грамотно, коротко, чітко, зрозуміло, без повторів, малозрозумілих слів і символів, без використання негативних

Для тестів навчальних досягнень існують загальні правила та етапи розробки. Залежно від тієї мети, яка стоїть перед розробниками, процедура розробки тестів має деякі особливості, однак перелік етапів створення тестового інструментарію однаковий для усіх видів тестів.

Етапи конструювання тестів

1. Визначення мети тестування.

2. Визначення ресурсних можливостей розробників.

3. Добір змісту навчального матеріалу.

4. Конструювання технологічної матриці та її експертиза.

5. Вибір форматів та створення тестових завдань, їх експертиза.

6. Побудова вибірки для апробації завдань і тестів.

7. Компонування завдань для апробації.

8. Апробація тестових завдань.

9. Визначення та розрахунок показників якості тестових завдань.

10.Вибраковка завдань і формування тесту.

11.Апробація тесту.

12.Визначення та розрахунок показників якості тесту.

13.Побудова кінцевого варіанту тесту.

14.Стандартизація тесту.

15.Нормування тесту.

16.Забезпечення тесту.

Цей перелік повний, оскільки в ньому представлені усі етапи конструювання естів. Створення тестів починається із визначення мети тестування. Звичайно, для тестів, які ви маєте намір використовувати для порівняння результатів між кількома класами в одному освітньому закладі та тестами, призначеними для підсумкової атестації учнів, існує значна відмінність.

Етапи розробки тестів для різноманітних цілей використання мають бути різними.

Даючи тест, треба враховувати, що запропоновані завдання мають бути різноманітними за змістом і формою. Потрібно пам’ятати, що завдання треба формулювати переважно у формі стверджувального речення, воно має бути максимально коротким, точним і однозначним, а варіанти відповідей доступними для розуміння.

Звертаю увагу на історичні персоналії  названі в програмі ЗНО з історії України. Учні повинні вміти розпізнавати за портретними рисами (автентичними пам’ятками – фотографіями тощо) історичних осіб, характеризувати діяльність цих людей, встановлювати відповідність між їх діяльністю та певними політичними силами чи обставинами, історичною епохою, оцінювати їх вплив на хід історичних подій.

Окрім того, учні мають називати, визначати, оперувати поняттями та термінами, зазначеними у програмі ЗНО, встановлювати відповідність з епохою, діяльністю певних політичних сил чи історичних діячів тощо.

Серед інших візуальних джерел, що використовуються у завданнях ЗНО з історії України, є карикатура. Історична цінність карикатур полягає в тому, що вони дозволяють отримати уявлення про думки та настрої людей у певний час. Карикатури коротко подають або узагальнюють суть проблеми. Однак, слід пам’ятати, що карикатурист передбачає повну поінформованість про події, явища, людей, яких стосується намальована карикатура. Тому використання карикатури часто потребує володіння додатковими історичними знаннями. Карикатурист є необ’єктивним і відверто не прагне подати різні точки зору, бо висловлює лише свій (або замовника) погляд. За допомогою спеціальних художніх засобів він створює позитивне чи негативне враження, нерідко спираючись на певні стереотипи. Тому слід особливу увагу звертати на правила інтерпретації та аналізу карикатури.

Невід’ємною складовою програми ЗНО з історії України є перелік пам’яток архітектури та образотворчого мистецтва, обов’язкових для розпізнавання абітурієнтами.

 

 

 

 

Категорія: Педагогічна лабораторія | Додав: Natalka
Переглядів: 61 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт

Пошук

Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018 Безкоштовний хостинг uCoz