Організація роботи учнів з хронологічними таблицями та історичними картами на різних етапах уроку.

У шкільному курсі історії факти, події, явища розглядаються в історичному часі та просторі, тому на уроці учитель має приділяти належну увагу до формування просторової компетенції картографічних умінь. Вивчаючи історичні події або явища, ми встановлюємо не тільки, як і коли вони відбулися, але й де вони відбулися. Нерозміщені у часі і просторі події являються нам простою абстракцією, яка не має реального змісту, не відображає історичної дійсності. Для доступності та полегшення формування знань та уявлень про події, що відбулися у різні часи, особливого значення набуває карта.

Історична просторова компетенція

Оскільки людина проводить своє життя у просторі, слід з’ясувати також поняття простір та просторова компетенція. Простір – це особлива форма існування матерії, що характеризується протяжністю та обсягом; необмежена протяжність; є складовою свідомості та ментальності людини. Розрізняють мікропростір (Земля, планета) та макропростір (Всесвіт). Просторова компетенція – це знання, що на науковому рівні забезпечують розуміння простору як необмеженої протяжності, формують картографічні уміння і навички в учнів, забезпечують психічну готовність творчо та відповідально застосовувати набуті знання та досвід у реальних життєвих ситуаціях. В основі будь-якої компетенції лежить набір понять, ідей, закономірностей, законів, принципів та правил, тобто теоретичні наукові знання.

Результатами засвоєння просторової компетенції має бути з’ясоване:

• світоглядне розуміння природи землі, її географічної оболонки як природного, природно-технічного середовища, в якому протікає життя людини:
• розкриття ролі простору у вирішенні економічних, екологічних та соціальних проблем суспільства;
• географічне та історичне мислення, просторового уявлення про земну поверхню, єдності навколишнього середовища людини та її діяльності в територіальному аспекті;
• вивчення картографічної грамотності та культури;
• здатність використовувати графічні знання для розв’язання реальних життєвих проблем.

Просторова компетенція забезпечує потребу усвідомлено орієнтуватися у соціально-економічних, суспільно-політичних подіях у державі та світі.

Багато історичних подій можуть бути зрозумілими на основі їх просторових взаємовідносин, у визначеному локальному (місцевому) розташуванні. Тому просторові уявлення історичних явищ відіграють не менш важливу роль, ніж саме уявлення про розвиток подій у часі. Ось чому потрібно серйозно ставитися до проблеми навчати учнів умінню встановлювати у курсі історії локальні зв’язки та відносини.

Історичні події мають не тільки хронологічну, а й просторову спрямованість, тож вивчення історії не може бути успішним без розуміння й усвідомлення простору з урахуванням зміни у часі, його характеристик. Історичний простір визначає логічну послідовність, місце подій та явищ, забезпечує просторові уявлення людей. Визначення історичного простору полягає в потребі окреслити певну територію країни, краю, держави з метою уявити її розміри, розташування на карті, встановити просторові характеристики, які вплинули на перебіг історичного процесу. Тож, історичним простором вважається не будь-який простір, а лише та його частина, що стала об’єктом уваги та потреб людини, яка, у свою чергу, освоїла і пізнала його розумом.

Історичним простором опікується історична географія, яка конкретизує наші уявлення про просторовий бік історичного процесу, пов’язаний з певною територією, і дозволяє вирахувати вплив географічного фактору для пояснення історично процесу. Ця наука вивчає проблеми, які не мають прямого відношення до географії – географію народних рухів, історичну картографію, топографію подій тощо. Просторова компетенція в історичних науках, на відміну від географії, задовольняє іншу людську потребу: вона вивчає вплив просторових чинників на історичні процеси, допомагає встановлювати причини деяких подій і явищ, причинно-наслідкові зв’язки, допомагає зрозуміти сучасність.

Компетенція в історичних науках передбачає уміння орієнтуватися в історичному просторі:

· співвідносити розвиток історичних явищ, процесів з географічним положенням та природними умовами країни;

· користуючись картою визначати причини, наслідки історичних подій, процесів, основні тенденції розвитку міжнародних відносин, місце в них України, пов’язані з геополітичними чинниками і факторами навколишнього середовища;

· характеризувати історичний процес, його регіональні особливості, спираючись на карту.

У зв’язку з останнім, в історичній компетенції виділяють такий перелік знань:

· про історичний простір;

· про географічне середовище;

· про історичну карту та історичну топоніміку як історичне джерело;

· про роль просторових уявлень у розумінні історичної епохи;

· про вплив географічного середовища на історичний процес;

· про події, що відбувалися в різні історичні часи та їх відображення на карті;

· про явища та відображення на карті їх змін і розвитку;

· про масштаб карти.

Історична просторова компетенція передбачає такі уміння і навички:

· картоописові (уміння показати місце історичних подій, отримання історичної інформації з карти);

· картометричні (вимірювання відстані та площі з використанням масштабу, знімати з карти цифрову інформацію);

· картоаналітичні (систематизувати отриману інформацію, встановлювати причини і наслідки подій, географічні фактори впливу на історичний процес, виконувати завдання на контурній карті, створювати картосхему);

· правильно „читати” й описувати на карті відбиту дійсність;

· виділяти нові риси в господарстві, зміни в території;

· застосовувати карту при аналізі історичних подій, процесів.

Історична просторова компетенція передбачає ще й відношення емоцій та цінностей:

· вплив географічного середовища на історичний процес;

· інтерпретація історичного процесу за допомогою карти істориками;

· усвідомлення простору як середовища людської діяльності;

· залежність розуміння простору від рівня його розуміння особою до потреб суспільства.

У Державному стандарті та робочій програмі з історії визначається три рівні цілей:

1 рівень: виражається такими узагальненнями – орієнтуватися, користуватися, читати, працювати, аналізувати;

2 рівень: історична компетенція деталізується у межах конкретних курсів і тем;

3 рівень: вчитель має здійснювати урочне оперативне викладання: деталізовано описувати прийоми, засоби, які забезпечують формування історичної просторової компетенції.

На сьогоднішній день у нормативно-правових актах чітко не виписано і не конкретизовано ціле покладання щодо формування просторової компетенції учнів на уроках історії. Це пов’язано з тим, що в методологічній науці не створено єдиної системи знань, умінь, навичок, які має формувати вчитель історії, використовуючи між предметні зв’язки з географією.

У Державному стандарті таким чином представлено просторову компетенцію у курсах історії в основній школі.

Історична карта

а) поняття і класифікація:

Вивчаючи будь-яке історичне явище, ми повинні, перш за все, точно і ясно встановити історичні умови, за яких воно відбулося, давати характеристику та уважно прослідкувати за усіма змінами у його становищі. Це можна зробити тільки за допомогою спеціальної історичної карти. Таким чином, вивчення локальності історичних явищ тісно пов’язано з вивченням історичної карти.

Історичні карти створюються на географічній основі і являють собою зменшене узагальнене образно-знакове зображення історичних подій або періодів. Зображення подається на площині у певному масштабі, з урахуванням просторового розташування об’єктів. Карти в умовній формі відображають розміщення, сполучення і зв’язки історичних подій та явищ. Найдавніші карти створені у Вавилоні та Єгипті у ІІІ-І тис. до н.е.

Історична карта – умовно-графічна наочність, яка дозволяє вивчити історичне явище і подію суспільного життя в умовах графічно визначеного місця, встановити вплив географічного середовища на життя, встановити і осмислити локалізацію історичних зв’язків та закономірностей історичного розвитку.

До структури карти входить:

- назва;

- масштаб;

- легенда;

- картографічна сітка;

- елементи змісту.

Назва вказує на її тему, тобто на ті явища, процеси, які вона відображає.

Масштаб карти вказує у скільки разів зображення на карті менше, ніж реальний розмір об’єкту.

Легенда – це логічна основа карти, ключ до неї, пояснення умовних знаків, за допомогою яких зображено об’єкти, події та явища.

Картографічна сітка – це зображення нарисної сітки глобуса на карті, яка дозволяє швидко визначити місце об’єкта, події, явища на карті.

Елементи змісту – це групи об’єктів, що зображені на карті; до них належать, зокрема: води, рельєф, грунтово-рослинний покрив, населені пункти, шляхи сполучення, політичний та адміністративно-територіальний поділ.

Способи зображення на карті:

· спосіб значків (масштабні, поза масштабні); · лінійні знаки (дороги, ріки, кордони); · знаки руху (стрілочки, ізолінії нерівності рельєфу, температури, тиску); · спосіб ареалів – використовується для показу або виділення територій поширення якогось явища, що передається лінійним знаком (кордони поширеного явища) або лінійним і площинним знаками (кордони і території поширення), чи окремими значками (міста, в яких існували церкви); на відміну від якісного фону, спосіб ареалів охоплює тільки окремі частини карти; · спосіб пошарового фарбування допомагає скласти уявлення про інтенсивність прояву явища; зняти з карти статистичні дані; насиченість кольору показує інтенсивність явища, подій. · спосіб якісного фону, який полягає у тому, що різні райони позначаються різними кольорами.

б) особливості нанесення інформації

Що ж наноситься на шкільну історичну карту? Перш за все фізико-географічні дані, природні умови життя суспільства: материки, моря, річки тощо. На жаль, картографи нерідко перевантажують карту деталями фізико-географічного характеру або, навпаки, майже зовсім їх знімають. Правильне позначення фізико-географічних даних особливо необхідне для карт з історії стародавнього світу та середніх віків, оскільки у ті часи природні умови мали більший вплив на хід історичного процесу. Коли говоримо про нанесення на історичну карту мінімуму фізико-географічних даних, маємо на увазі не тільки правильне рішення картографічного оформлення шкільної історичної карти, а перш за все можливість серйозного вивчення учнями ролі природних умов в історії. Основні поняття про роль природних умов повинні бути розглянуті вже у 6 класі при вивченні первісного суспільства, стародавнього Сходу, античної історії. Вплив природи на первісне суспільство, характерне пристосування господарського та культурного життя греків, єгиптян, вавілонян до своєрідності своїх природних умов – все це повинно бути не тільки описано та відображено у якості фону стародавньої історії, але й зрозуміло з точки зору географічного оточення на суспільний розвиток. При вивченні подальших етапів історії це питання неодноразово буде притягувати увагу учнів. Окрім фізико-географічних даних на карту наносять позначення населених пунктів і територій, на яких проживають народи і держави. При вивчення тієї чи іншої держави учитель повинен вимагати від учнів достатньо точних і різносторонніх знань характеру території тієї держави, який складається як з фізико-географічних умов, так і даних про щільність населення та його етнографічний склад. Історична карта повинна дати учням уявлення про розміщення населення по території, його щільності та кількості, зростанні та зменшенні чисельності у різні періоди, а учитель супроводжує ці дані поясненнями. Уведення спеціальних умовних знаків (наприклад, штриховки) утруднювало б для учнів читання карти, тому виникає потреба у додаткових тематичних картах, наприклад, на теми про щільність населення та зростання його кількості у відповідні періоди. Історичні карти відрізняються від географічних. Звичні для учнів кольори географічної карти отримують інше значення на історичній карті. Наприклад, зеленим кольором позначаються не тільки низовини, а й оазиси, райони скотарства та землеробства. Другою особливістю історичних карт є розкриття динаміки подій та процесів. На географічній карті все статично, а на історичній можна прослідкувати виникнення держав та зміну їх територій, шляхи просування військ і торгових караванів тощо. Пересування людей на карті позначають суцільними та уривчастими лініями стрілками, військові удари – стрілками з широкою основою, місця битв – перехрещеними мечами, пункти скупчення повсталих – крапками. На загальних картах у межах певного місця і часу відображуються усі основні події та явища, що передбачені розділами шкільної програми і державним стандартом освіти.: „Зростання Римської держави у ІІІ ст. до н.е. – ІІ ст. н.е.”, „Давня Русь в ІХ – ХІІ ст.” тощо. Загальні карти більш конкретизують і розкривають карти тематичні. На географічному фоні тематичних карт відображено окремі події або сторони історичного процесу, тема уроку. На них більш конкретно, яскраво представлені фрагменти важливих подій і явищ загальних карт. Шкільна настінна історична карта повинна повністю відповідати завданням шкільного навчання в об’ємі його змісту і в формах, що є усталеними шкільною методикою. За своїм змістом чи „навантаженням” шкільна історична карта повинна відповідати учбовій програмі. Однак це не означає, що на карті розміщено тільки той історичний матеріал, який є у підручнику. Шкільна карта повинна відображати і той додатковий матеріал, який міститься у розповіді вчителя, шкільних хрестоматіях, навчально-популярній літературі. Перевантаження шкільної історичної карти зайвою інформацією, що не виходить з навчальної мети, недопустима, так як вона створює додаткові труднощі у користуванні цією картою, неясність зорових уявлень учнів, а це суперечить ідеї настінної карти як наочного посібника.

Важливого значення у змісті історичної карти є демонстрація державних кордонів і територій. Зазвичай на одній карті подають кордони, що стосуються певного року: наприклад, на карті „Європа XVII ст.” нанесені кордони станом на 1648 рік, найбільш важливим з точки зору встановлення кордонів (мається на увазі Вестфальський мир).Історія надає великого значення вивченню питань економіки. Тому картографія велику роль відводить на історичній карті позначкам, що відображають економічні явища: видобуток металів, руд, інших корисних копалин, центри важливих галузей сільського господарства та промисловості, торгівельні шляхи тощо – такі позначки стали обов’язковою складовою історичної карти. Учні мають можливість наочно уявити локальний бік деяких історико-економічних явищ і тим самим конкретніше зрозуміти значення економіки в історичному процесі.Таким чином, історична карта, наповнюється фактами, стає динамічною, відображає у вигляді своєрідного наочного конспекту багатство змісту історичного курсу. Карта стає складною картиною-книгою, яку потрібно навчитися читати і розуміти у тісній єдності з підручником.Історичні події відбуваються як у часі, так і в просторі. В історії просторово-часові зв’язки виражаються у твердженні, що після певної події, у якомусь місці відбулося дещо; що якісь події мали місце у той же час в інших місцях або певний процес тривав у деякій державі протягом кількох років. Лише у зв’язку з просторовими умовами можуть стати зрозумілими багато історичних подій. Віднесення подій до конкретного простору та опис географічного середовища, де вони відбулися, називається локалізацією. Локальність історичних подій вивчається за допомогою таких схематичних засобів як історичні карти, плани місцевості, картосхеми. Всі вони застосовуються для демонстрації цілей та допомагають виявити зв’язки між історичними подіями, їх суть та динаміку. Схематичні засоби використовуються як джерела історичних знань і як засоби їхньої систематизації.Для того, щоб учні могли краще і точніше уявити собі локальне вираження подій, потрібно доповнювати загальну карту декількома тематичними картами, на яких залишається тільки мінімум даних про епоху, але різко виділено фарбами і лініями райони і пункти, які стосуються даної теми, питання. Такі тематичні карти іноді „врізаються” у загальні карти, зазвичай з краю у вигляді дрібномасштабних карт.Тематична карта має широке поширення у шкільній практиці. Тільки сполучивши тематичну карту із загальною можна досягти ясності історико-географічних уявлень і розуміння зв’язків історичних подій у певному місці.Загальні і тематичні карти зазвичай дають лише точне розміщення окремих населених пунктів і територій, але вони наочно не розкривають внутрішніх історичних зв’язків між подіями і явищами, що вивчаються. Останні завдання можна виконати за допомогою карт, які можна назвати картами-схемами, схематичними картами. По суті, вони є тематичними картами. Але мають певну відмінність: на ці карти наносяться зі зменшеним навантаженням загальна історико-географічна інформація, схематичні зображення, що розкривають зміст даної теми.Частково прийоми схематизації використовуються у підручниках (лінії походів, торгівельних шляхів, штриховка окремих районів); у невеликій кількості карти-схеми подаються на сторінках підручників. Однак, найбільше педагогічне значення вони отримують, коли сам вчитель їх складає під час уроку на очах учнів.

Карти-схеми створюються шляхом:

¨ креслення на папері у якості настінного посібника;

¨ аплікації на настінній учбовій карті;

¨ замальовки крейдою на класній дошці.

Картосхеми допомагають розкрити внутрішні зв’язки подій і явищ, що вивчаються. Ці карти на фізико-географічній основі, що відображають схематично у спрощено-узагальненому вигляді будь-яку одну подію чи явище, наприклад, „Бородінська битва 1812 р.”, „Синодська битва 1853 р.”, „Оборона Севастополя 1854-1855 рр.” тощо. Такі карти можуть бути саморобними і носити краєзнавчий характер, наприклад: місця виникнення мануфактур, набігів монголо-татар, партизанських дій тощо).

Контурні карти посідають одне з важливих місць серед інших у вивченні історії. На таких картах нанесено лише контури суші та моря, картографічна сітка. В залежності від теми контурні карти можуть містити додаткові дані. Також обов’язково внизу карти міститься завдання, що саме потрібно нанести на карту. Контурні карти заповнюються за допомогою атласів – зменшених у масштабі оглядових і тематичних карт. Робота з контурними картами дає можливість засвоїти і закріпити знання, виробити нові уміння і навички роботи з історичною картою. Це важливий засіб практичного навчання історії, розвитку пізнавальної діяльності учнів, результати якого можна спостерігати лише у тому випадку, якщо воно проводиться ціленаправлено і систематично. Контурна карта використовується для закріплення матеріалу, викладеного на уроці. Одна й та сама карта може використовуватися при вивченні декількох тем. У цьому випадку оцінюється кожний етап заповнення карти учнями.

Слід виділити особливий вид карти, що зображується на дошці чи на зафарбованій у чорний колір фанері. Чим повніше та глибше вчитель буде знати і розуміти історичну карту, тим вільніше та плідніше будуть відбуватися заняття з картою.