Використання карт на уроках історії

а) картографічні знання, уміння, навички

Уміння і навички – це сукупність певних дій, які об’єднують практичні (зовнішні – такі, які можна побачити) та інтелектуальні або розумові (внутрішні – які не можна побачити) операції. Вони можуть бути сформованими на двох рівнях: рівень уміння, що вимагає попереднього обдумування, не автоматизуються; рівень навички – автоматичного виконання. При цьому використовуються такі групи умінь і навичок:

· специфічні картографічні уміння і навички, пов’язані зі змістом істрико-географічних знань (назв);

· складні міжпредметні логічні надбання за своїм характером: порівняння, аналіз, узагальнення, знаходження причинно-наслідкових зв’язків.

У вивченні історії формування знань, умінь, навичок мають наступну мету – пояснити, як географічне положення та природне середовище впливають на історичний процес. Таким чином, працюючи з певним історичним явищем або подією учень повинен:

1) встановити його наявність та місце розташування;

2) описати природно-геграфічне середовище, в якому воно відбувалося, у якому воно відбулося;

3)знайти ті географічні чи природні чинники, які пояснюють саме такий перебіг історичного процесу. Це забезпечить використання історичної карти.

Відповідно картографічні уміння та навички поділяються на:

1) картоописові – уміння читати будь-яку карту, яке включає: читання карти, що означає розпізнання її умовних знаків, їх розгляд у певній послідовності, пояснення, виникнення або зміни зображених умовними знаками об’єктів та явищ. Мета читання карти полягає у тому, щоб виявити на карті наявність явищ, їх особливості, розміщення та взаємозв’язок; щоб бачити за умовно-площинними зображеннями факти, події, явища. Опис об’єкта є неповним без статистичних даних, елементарних розрахунків з обчислення площі, відстаней, інших цифрових даних. Читання карти складається з основного та підготовчого етапу.

· Підготовчий етап – представлення карти, ознайомлення з нею: вивчення назви, легенди, масштабу – здійснення елементарного аналізу карти. Мета етапу полягає в тому, що встановити, чи відображає мапа явище, яке вивчає; оцінити карту (встановити її проекцію, вид масштабу); якими засобами передано зображені на карті явища (ознайомлення з легендою).

· Основний етап - визначення географічного положення об’єктів (визначення координат, меж об’єктів, орієнтація за сторонами світу, паралелями, меридіанами); вимірювальні прийоми (визначення протяжності, відстаней за масштабом); прийоми описів окремих компонентів, особливостей об’єктів – уміння давати розгорнуту характеристику.

2) картометричні уміння та навички дають змогу зняти з карти кількісну інформацію, що має місце при вирішенні та поясненні перебігу історичних подій. Цифрова інформація передається не тільки умовними знаками карти, а й за допомогою графіків, таблиць, діаграм.

3. картоаналітичні навички – уміння виділити окремі частини цілого, усвідомити причини організації цього цілого. Аналіз - це один з найвищих ступенів мислення. Формування картоописових умінь та навичок є підготовчим етапом до формування картоаналітичних умінь. Це пояснюється тим, що для встановлення впливу географічно просторових факторів на історичний процес, факти потрібно не перераховувати, а відбирати, пояснювати причинно-наслідкові зв’язки, історичні закономірності. Аналіз вимагає використання елементів порівнянь, аналогії, чіткого формулювання висновків та доказів. В основі цих дій лежать психічні процеси вищого порядку, тому картоаналітичні уміння ніколи не переростають у навичку, тому важливим в успіху аналізу є картографічна підготовка учня. З цією метою слід робити вказівку, що конкретно потрібно аналізувати. Аналіз впливу просторових характеристик на хід історичного процесу за допомогою історичної карти включає такі етапи:

- вміння знаходити зв’язок між природно-геграфічними особливостями території та історичними подіями, явищами, що відбувалися на ній;

- вміння пояснити цей зв’язок;

- вміння розрізняти у цьому зв’язку природно-географічний фактор причини та історичний наслідок;

- знаходити закономірні зв’язки;

- вміння довести певне положення або використовувати природно-географічні особливості прояву одного і того є самого історичного явища на різних територіях.

Отже, основними картоаналітичними уміннями є:

· встановлювати за картою вплив природно-географічного чинника на наявність або відсутність історичного явища, події;

· встановлювати за картою особливості прояву одного і того є самого історичного явища, події на різних територіях;

· встановлювати залежність між природно-географічними особливостями території та заняттями, релігійними віруваннями, суспільним устроєм та побутом населення;

· встановлювати вплив природних умов на розміщення галузей виробництва, розвитку сільського господарства;

· встановити вплив геополітичних чинників на тенденції та характер міжнародних відносин;

· складати картограми та картодіаграми.

На основі опису відбувається аналітична діяльність: встановлення причинно-наслідкових зв’язків, пошук історичних закономірностей, відкриття історичних законів, пояснення історичного процесу – це можливо за допомогою використання картоаналітичних умінь, які мають за основу розумові дії, що дозволяють учням інтерпретувати процес із залученням географічного чинника. Картоаналітичні вміння не переростають у навички, тобто несвідомі автоматичні дії.

б) розвиток просторових уявлень

Первинні навички роботи з картами учні отримують на уроках природознавства у початковій школі. Вони мають уявлення про те, що на горизонтальній площині зображена місцевість в умовному вигляді та масштабі, звертаються до умовних позначень тільки по мірі необхідності. Учні можуть показати населені пункти, визначити кордони держав. У них складається уявлення про різницю історичних та географічних карт.

На перших уроках у старшій школі виявляються картографічні уміння та навички учнів і, перш за все, чи вміють вони користуватися умовними знаками (легендою) карти, орієнтуватися в об’єктах. Картографічні знання знаходяться у тісній взаємодії з історичними знаннями. Тому вміння користуватися історичною картою є засобом до більш усвідомленого сприйняття подій та явищ історії. Звернення до карт в позаурочний час допомагає учням засвоїти їхнє позначення.

При появі нової для учнів карти, під час бесіди слід виявити: яку частину земної поверхні вона охоплює; який хронологічний період історії на ній зображено; як залежить клімат від географічної широти тощо. Потрібно демонструвати географічні орієнтири, важливі об’єкти, взаємо розміщення політичних об’єднань; розкривати характерні особливості кордонів даного періоду; знайомити з історичною географією, називаючи колишні та сучасні назви на карті; роз’яснювати легенду карти.

Для встановлення міжкурсових зв’язків на уроках слід одночасно застосовувати синхронні карти, наприклад, Другої світової війни та Загальну карту світу. Щоб скласти уявлення про простір та місце країни, що вивчається, необхідно одночасно застосовувати географічну(фізичну) та історичну карти, або загальну і тематичну. На них зображено один і той же об’єкт, але в різних масштабах.

Розвитку просторових уявлень також сприяє одночасне використання карти та учбової картини, яка ніби-то розкриває умовні позначення карти, створює уявлення про реальну місцевість та простір.

Щоб швидше знаходити об’єкти, що вивчаються, рекомендується географічні контури великих земельних масивів порівнювати з чимось схожим, наприклад: Апеннінський півострів нагадує чобіт, Скандинавський півострів – фігуру лежачого лева, Піренейський півострів – профіль голови, Сицилія – трикутник, Чорне море – біб, Каспійське море – фігуру тварини з кісткою у роті. Слід підкреслювати, що назви півостровів не співпадають з назвами розташованих на них держав. Так на Балканському півострові розміщувалися Древня Греція, Македонія та Фракія.

Отже, осмислене засвоєння умовно-графічної наочності залежить від розуміння історичних географічних назв. На уроках історії стародавнього світу учням пропонують перерахувати держави, що знаходяться на карті Стародавнього Сходу. Потім слід зазначити, що Єгипет, Малу Азію називають Сходом тому, що вони розташовані на схід від Західної Європи тощо. Учням потрібно допомогти визначити приблизний кордон, що розмежовує Європу та Азію. Умовно його проводять по Уральських горах, річці Емба до Каспійського моря, по річкам Кума і Маник до гирла Дону, по Азовському, Чорному, Мармуровому, Егейському морях, паралельно все це демонструючи на карті. Для роз’яснення географічних назв на уроках розкривається їхній зміст.

в) організація роботи з картою та прийоми її вивчення

Організовуючи роботу з картою, вчитель повинен виходити з основного визначального положення, що історична карта є необхідним та дієвим способом наочного розкриття учням зв’язків історичного процесу.

Знати карту – це значить не тільки знати її умовну пунктуацію, її символіку, міста, кордони, річки тощо, але й бачити за цими знаками живу історичну дійсність, складність економічних, соціально-політичних і культурних взаємозв’язків. Навчитися читати карту – ось головне завдання, яким має керуватися вчитель історії, коли починає роботу з історичною картою.

Починаючи роботу з історичною картою, вчитель повинен звернути особливу увагу на те, чи мають учні підготовчі навички роботи з картою такі як:

1. ознайомлення з назвою карти: учень має знати, що назва карти відбиває тему та її основний зміст; він повинен автоматично відбирати за назвою ті карти, які здатні надати матеріал для виконання поставленого завдання;
2. ознайомлення з легендою карти: після відбору карти учень повинен ознайомитися з легендою, зрозуміти значення позначок;
3. ознайомлення з масштабом карти: площі держав, відстані походів, протяжність торгівельних шляхів допомагають встановити причини окремих історичних подій, тому учні повинні навчитися обчислювати їх;
4. локалізації – обмежені місця або дії, пов’язані з певними подіями; локалізувати – показати об’єкт, визначити його просторове розташування, фізико-географічне положення, тобто його місце на земній поверхні. На уроках історії учні повинні знати місця розташування певних географічних об’єктів (гори, моря, міста тощо) та історико-географічних об’єктів (територія поширення історичного явища) – результатом локалізації є показ об’єкта на карті, в окремих випадках він супроводжується словесним описом місця знаходження об’єкта; вчитель повинен досягти в учнів автоматичного рівня показу об’єктів.

Отже, розглянемо під цим кутом зору різноманітні прийоми вивчення історичної карти. Карта відповідної епохи має вивішуватися на кожному уроці історії. Готуючись до уроку учитель повинен старанно продумувати питання, пов’язані з картою, уважно розглядати її, а потім, використовуючи карту у бесіді з класом, дбати про те, щоб кожен учень мав змогу гарно бачити та засвоювати показане. Перед демонстрацією вчитель дає словесний опис географічного розташування пункту чи рубежу, місця подій, спираючись на уже відомі орієнтири або звертаючись до фізичної карти (без підписів об’єктів). Підійшовши до карти для демонстрації, привернути увагу слід наступними словами: „Дивіться! Я демонструю на карті!”.

На рівні навички учні повинні засвоїти і правила показу об’єктів на карті:

- стояти слід праворуч від карти, указку тримати у правій руці;

- показуючи на карті населений пункт, потрібно торкнутися кінцем указки до відповідної карти і назвати орієнтир;

- показуючи державу, описувати по карті слід по лінії, називаючи орієнтири;

- як орієнтири використовуються знайомі географічні об’єкти – гори, ріки, печери, моря, а також географічні об’єкти – міста, держави;

- річки треба показувати від витоку до гирла;

- демонструючи об’єкти слід говорити: північніше, південніше, на захід, на схід; уникати слів: нижче, вище, справа, зліва.

Визначивши словами місце знаходження об’єкту та показавши на карті, учитель записує назви на дошці, а учні знаходять цей об’єкт на карті підручника.

Поступово учні набувають уміння „читати” історичну карту, тобто бачити за її умовними означеннями явища суспільного життя, знаходити лінії порівняння, встановлювати синхронні зв’язки в тих чи інших процесах, виявляти результати розвитку цих процесів.

Значення карти як джерела знань зростає в роботі зі старшокласниками. Знаючи територію повстання, учні визначають склад повсталих, порівнюють карти різних періодів, встановлюють основні територіальні зміни тощо.

Щоб перевірити на скільки учні засвоїли навчальний матеріал, потрібно викликати до дошки і запропонувати знайти на карті те, що нещодавно демонструвалося. Корисно давати завдання знайти на відповідних картах підручника пункти, показані на настінній карті вчителем.

Перевіряючи вивчений матеріал, слід обов’язково вимагати від учнів швидкої і точної демонстрації потрібного матеріалу на карті. Чудово, коли учень набуває звички при відповіді користуватися картою, не чекаючи вимоги вчителя. Слід навіяти учням, що точність показу матеріалу на карті така ж важлива, як і усна відповідь.

Одне з важливих значень має розуміння історичної карти як відображення в мініатюрі арени історичних подій.

Іноді учні на прохання вчителя показати певний історичний пункт шукають відповідний напис на карті в різних напрямках або, засвоївши його розташування на звичайній карті, розгублюються, коли дивляться на карту з іншим масштабом чи кольором. Це свідчить про погані знання. Щоб уникнути цього, учителю слід привчати і себе, і учнів, перед тим як показувати, усно описувати місцевість (сторони світу, близькість рісок, гір, озер, міст тощо).

Демонструючи кордони держав, учень нерідко механічно обводить прикордонну лінію зафарбованої в один колір країни. Але це не означає, що він дійсно знає кордони. Потрібно, щоб учень міг описати його, демонструючи на карті. При описі державних кордонів потрібно користуватися не тільки фізико-географічними орієнтирами – назвами річок, морів, гір, але і назвами держав, народів, з територією яких межує кордон держави, про яку говорять. У результаті такої роботи з картою учитель досягне вироблення наочних уявлень про державний кордон в учнів.

Коли учні 6 класу вивчають грецьку колонізацію, їх увага повинна концентруватися на трьох сторонах даної проблеми: 1) знати найважливіші колонії; 2) отримати декілька яскравих картин з життя колоній, особливо чорноморських; 3) виявити значення грецької колонізації: розвиток середземноморської торгівлі, виникнення нових центрів торгівлі – великих міст (Коринфа, Мілета, Афін тощо).

У результаті роботи з історичною картою учні повинні набути наступні знання та уміння:

1. знати, що назва карти відображає тему та її основний зміст; історична карта відображає дійсність в певний хронологічний період; на ній можуть бути продемонстровані різноманітні події; події, що змінюються, також можуть бути зображені на одній карті, до того ж послідовність у часі передається як сусідство у просторі; карти мають масштаб; умовні позначення розшифровуються в легенді карти;
2. уміти: визначати і називати зображений на карті географічний простір; визначати послідовність і час відображених на карті подій; правильно читати і описувати словами відображену на карті дійсність; передавати складові частини карти географічними засобами; співставляти явища, позначені на карті; порівнювати розміри територій; знаходити на карті і називати включені до легенди знаки; знаходити зображену на невеликій карті територію на картах з відомими відстанями; виділяти зміни в території, нові рис в господарстві; застосовувати карту при аналізі причин і наслідків подій; аналізувати соціально-економічний, політичний розвиток народів світу; співставляти та систематизувати дані декількох карт; співставляти різноманітні карти і плани; читати карти і картосхеми.

Починаючи знайомство з контурною картою, як і з історичною, слід звертати увагу на хронологічні рамки періоду, який вона відображає. Навчання відбувається в декілька прийомів. Спочатку учні заповнюють контурні карти за допомогою настільних карт, потім – настінної, і, нарешті, - по пам’яті. Великої підготовки вимагає уміння наносити позначення по ходу викладання вчителем навчального матеріалу. На початковому етапі практичного навчання заповнення контурної карти використовуються заготовки на дошці двох картосхем, виконаних крейдою. Одна з них заповнена невірно. Аналізуючи її в ході розповіді, учитель правильно заповнює другу картосхему.

Навчання розпочинається із найпростіших завдань: обвести кордон держави, написати її назву, а також назви міст; зазначити дати основних фактів. Потім учні порівнюють настільні та контурні карти; вчаться відрізняти риси суші та моря, незалежно від того, який район земної поверхні зображено, а також незалежно від масштабу карти.

При заповненні контурної карти необхідно виконувати загально учбові вимоги: писати розбірливо і без помилок; зафарбовувати так, щоб олівець не вилазив за край визначеної ділянки; виділяти територію чимось, що відрізняється від навколишніх земель.

На скільки б не був учитель впевнений, що під час роботи в класі йому вдалося досягти розуміння і знання історичної карти, все ж необхідно ці знання закріпити домашньою роботою. Перш за все, потрібно вимагати від учнів, щоб вони, готуючи завдання, розглядали історико-географічні та історичні дані за картами у підручника та атласі. Як варіант, можна у робочі зошити вклеїти контурну карту і заносити на неї історико-географічні свідчення по мірі їх вивчення.

Щоб домашня робота з картою була результативною, учитель повинен її організувати та систематично контролювати. Під час запису домашнього завдання слід говорити, яку саме роботу треба виконати по карті: вказати землі, що входили до складу держави; описати точні кордони; визначити найбільші міста тощо.

г) картографічні ігри

Під час роботи з історичними картами можливе застосування ігор.

1. „Мовчанки”: один учень мовчки демонструє об’єкт на карті, інший мовчки піднімає руку, виходить до дошки і пише назву об’єкту. Якщо хтось промовить слово, вибуває з гри.
2. „Розташуй із заходу на схід, із півночі на південь”: учні записують назви об’єктів на папері і розташовують їх у правильній послідовності у відповідності. Потім демонструють міста по карті, згадують пов’язані із ними події:

із півночі на південь: Глухів, Севастополь, Харків, Київ, Хотин, Жовті Води, Одеса, Корсунь-Шевченківський.

із заходу на схід: Чигирин, Львів, Керч, Зборів, Путивль, Чорнобиль.

3. „Четвертий зайвий”: учням пропонуються назви міст та селищ, пов’язаних з певними подіями чи місцевостями. Учні повинні виключити зайве і назвати дати пов’язані з подіями:

1. Переяслав, Ясси, Корсунь, Біла Церква;
2. Афіни, Салоніки, Рим, Іракліон.
3. Рига, Москва, Астрахань, Казань.
4. За словесним описом вчителя учні визначають, про яку саме місцевість, місто, селище чи територію йде мова і показують його на карті. Як варіант – проведення самостійної роботи, коли учні записують все на папері, а потім перелік зачитується і перевіряється.

5. Учитель називає державу, місто чи місцевість, а учні мають визначити місцезнаходження, інші географічні ознаки, дати коротку історичну довідку.

6. Учитель показує умовний знак на карті, який учні повинні визначити за допомогою легенди карти і назвати.

http://sh-history.ucoz.ua/load/kontrolni_roboti/44